Останній політ "Арктики", ігрова тема, власне, тут йтиме гра...

[Psyho]

Капітан "Арктики" Тарас Андрійович Нестеренко дістав з кишені кителя свою "фірмову" люльку, забив арктуріанським тютюном (найкращим, між іншим), розпалив, і пустивши кільце диму вийшов крізь нижній шлюз на вулицю.
На космодромі стояв погожий літній день. Дув слабкий теплий вітерець. Хазяйновитим поглядом капітан озирнувся навкруги.
Десь вдаличині виднілися білі будівлі головного терміналу, з численними диспетчерськими вежами, антенами дального зв'язку, ангарами космодромних служб, "тарілками" радіолокаційного контролю.

Навколо корабля кипіла робота. Туди-сюди сновали бригади космодромних техніків в яскравих комбінезонах. Одні перевіряли зовнішній стан обшивки, просвічуючи кожен метр спеціальним сканером, інші тягали численні шланги і підключали їх до прихованих в поверхні посадочного майданчика численних водогінів та паливопроводів.
Коло вантажних модулів стояли антигравітаційні платформи з контейнерами, бочками та ящиками. Бригада робітників підєднувла черговий контейнер до тросів вбудованого у вантажний модуль рейкового крану. Поруч стояли бортінженер та якийсь тип в темносиньому комбінезоні з електронними планшетами в руках і проводили облік завантажуваного на борт товару.
Капітан ще раз затягнувся тютюновим димом, глянув на свій старий механічний годинник - такий як робили колись дуже давно. Зі справжніми позолоченими стрілками, а не голографічним замінником. Цей цирк тривав вже шосту годину. Хоча зазвичай підготовка до польоту завжди займає немало часу, і до виліту лиалося іще як мінімум години три.
Постоявши ще трохи він направився до вантажників.

Зі сторони "Арктика" виглядала велитенською порівняно з різними контейнерами, автоматичними навантажувачами, автомобілями різних космодромних служб, не кажучи вже про людей. Зазвичай кораблі классу С 500 не були призначені для посадки на планети, і завантажуються прямо на орбіті, але "Арктика" спеціально була обладнана антигравами для таких цілей.

Отредактировал Psyho - 2.12.2006 - 02:55

[Wild Falcon]

Сергій повернувся, зняв ковдру, відкинув передню стінку ліжка і сів у ньому, спустивши ноги на теплу підлогу вкриту килимовим покриттям "під Марсианську траву" - щільним, з коротким ворсом, темно-зеленого (майже чорного) кольору. У думках стояло тільки одне: "Доки триватиме ця погрузка, поспати не вийде". І його явно не надто тішила ця думка. Адже за останні дві доби він майже не зімкнув очей - були і інспекція корабля, і узгодження маршруту, і чого тільки не було...

Дійсно, спати у кораблі було неможливо - через корпус постійно передавалися вібрації, було чути гудіння двигунів крану. Періодично об корпус щось стукалось, і металевий дзвін блукав по кораблю кілька секунд. Зрідка корабель взагалі добряче похитувало на його доволі жорстких амортизаційних стійках.

"І що вони там роблять?" - промайнуло у голові. Сергій встав, накинув на себе легку спортивну куртку, вдягнув капці і вийшов в коридор.

У коридорі другого рівня було ще шумніше, ніж у каюті. До того ж тут була майже суцільна темрява. Тільки біля головного коп"ютера горіло два чергових синіх світильника. Пройшовши до сходів, Сергій спочатку піднявся на перший рівень. Він також був майже повністю знеструмлнений - горіло тільки чергове освітлення. Двері шлюзів до з"єднувальних коридорів було зачинено зсередини, з чого пілот зробив висновок, що на кораблі нікого нема, і пішов вниз.

Вийшовши з люка на трап, пілот прикрив очі рукою - хоч трап і був у тіні корабля, та все ж після темряви кілька секунд нічого видно не було. Коли зір повернувся, Серігй помітив внизу капітана. Він стояв у метрах двдцяти-двадцяти п"яти від трапу, біля опорної стійки, і спостерігав за вантажниками. З цієї відстані, та ще й зі спини його можна було б і з кимось сплутати, якби не щільні кільця диму, що ругулярно вилітали у нього з-за голови. Пілот спустився по трапу, і підійшов до капітана. Прикривши позіхання рукою, Сергій привітався:
- Доброго дня, Тарасе Андрійовичу. Все вантажать?

Отредактировал Wild Falcon - 2.12.2006 - 03:19

[OLeg89]

Недалеко от корабля появился большой черный грузовик на антиграве. Из него вышел мистер Кори, сказал несколько слов водителю и дал ему купюру в 10 кредов. Водитель сразу же выскочил из кабины и засеменил в сторону рабочих. Мерль усмехнулся и пошел в сторону корабля. К капитану уже подошел первый пилот, и они о чем-то разговаривал. Кори подошел на расстояние достаточное для приветствия по меркам галактического этикета и достаточно громко спросил:
- Капитан Нестеренко, я полагаю?

Отредактировал OLeg89 - 2.12.2006 - 03:17

[Psyho]

Капітан стояв в затінку громадини корабля і заклавши руки за спину спостерігав за процесом завантаження. Зараз робити йому було особливо нічого. Несподівано ззаду з'явився перший пілот.
-Доброго дня, Тарасе Андрійовичу. Все вантажать? - привітався він.
-Ага. Тисяча чортів їм в печінку кожному. Обридло вже. Керівник вантажної бригади - дуб дубом. Тупий що страшне. Йому що не кажи - все горохом об стіну. В мене вже голова розколюється. Я он послав Троріна. Нехай він спробує знайти спільну мову з цим йолопом лисим.
Хотів би я ще знати де ці хлопці з корпорації... До кінця дня треба повантажитись і відлетіти, а їх іще немає...
Варто йому було це сказати, як на злітний майданчик підрулила чорна вантажівка і з неї вийшов кремезний тип в чорному костюмі. Як йому було не спекотно в усьому чорному - це так і залишалося загадкою.
-Промовка про вовка... - пробуркотів собі під ніс капітан і пустив чергове кільце диму.
Тим часом чоловік в чорному підійшов ближче і запитав:
- Капитан Нестеренко, я полагаю?
-Саме так. А ви, якщо я не помиляюся, пан Мерль Корі, представник корпорації "Аегіс"?

Отредактировал Psyho - 2.12.2006 - 03:54

[George]

В очередной раз возвращаясь на корабль из буфета с закуской , лювлю себя на мысли что Арктика ещо будет стоять с заглушеными двигателями , ех как уже надоела возня обслуживающего персонала и за что им только платят 18тис. кредитов в год? , держать 6 часов в порту , просто издевательство... Ети мысли не покидали меня уже часа пол не меньше , хотелось побыстрее уже обратно в косомос , поближе к звёздам , с таким настроением я подошол к месту расположения корабля. Недалеко от входа по левому краю платформы стаялл заспанный Сергей и Капитан , а чуть вдали был человек в старомодном костюме , судя по всему ето ктото из корпорации Аегис, не долго думая пошёл к Сергею.
-Доброе утро если можно его так назвать , вижу ты не очень хорошо выспался , булочку будешь , к сожалению ничего другого в буфете не осталось , так что могу предложить только ето:
<<протягивая пакетик>>
-Не знаешь случайно с кем говорит Тарас Андреевич?

Отредактировал George - 2.12.2006 - 15:31

[OLeg89]

- Именно он, капитан! - крикнул Кори и поправил галстук. Он не сомневался, что в данный момент капитана и первого пилота интересует как он еще не сварился. "Черт! А мне и самому интересно" - про себя улыбнулся "представитль корпорации" (дурацкое звание, хотя еще 2 года назад он им гордился).
- Надеюсь моя каюта готова? Хотелось бы немного отдохнуть. Да, я попросил бы собрать весь экипаж и пассажиров за полчаса до отлета. Нужно провести небольшой... эээ... брифинг.
После этого "представитель" пошел в сторону трапа. По пути он кивнул какому-то полу-иродианину (это вроде бы офицер по вооружению, надо будет перечитать досье на экипаж) и зашел внутрь корабля.

Отредактировал OLeg89 - 2.12.2006 - 04:58

[Wild Falcon]

Сергій прослідкував за поглядом капітана, і теж помітив чоловіка в чорному, що крокував до них. "І як він не зварився ще на такій спеці" - промайнула думка.
- Як я розумію, це передставник корпорації. Видно у цій розмові я буду зайвим, мабуть піду краще перевірю двигуни - з цими словами Сергій ледь помітно схилив голову, і, не дочекавшись відповіді, повернувся і пішов в сторну хвоста, але помітив Кріса, що явно йшов до нього, і зупинився його почекати. Сьогодні пілоту ніяк не вдавалося стримати позіхання в самих невдалих місцях. І на цей раз Сергій він зустрів Кріса з широчення роззявленим ротом, який він намагався з усіх сил прикорити рукою.
- ААаахх, і тобі доброго. Булочку?!? Давай... Дякую. За що люблю Новий Київ, так це за традиційну кухню... небагато де ще придбаєш такі булочки, га?
Сергій розпакував термоізоляційний пакет, дістав булку, і надкусивши, продовжив:
- Я йду огляну двигуни. Капітану краще зараз не заважати, він й так не в доброму гуморі... здається... То ти зі мною? Бо я пішов - не вірю я місцевим технікам...
І пілот закрокував під вантажним відсіком у сторону хвоста. Він анікраплі не хотоів припиняти розмови, а дійсно хотів все особисто оглянути - давався взнаки досвід глайдрейсінгу. Усе, у чому Сергій не пересвідчувався на власні очі потім його сильно непокоїло.

Отредактировал Wild Falcon - 2.12.2006 - 04:37

[Psyho]

Сергій і Кріс діловито злиняли відмазавшись тим що пішли оглядати двигуни, і Тарас Андрійович залишився з корпоратом один на один.
Капітан не те щоб дуже нелюбив корпоратів, але й любов'ю особливою не відрізнявся. Всетаки сам колись працював на корпорацію, і добре знав що це і як це. Хоча що він справді не любив, то це коли хтось командував за нього на його кораблі.
-Так. Займайте п'яту на третій палубі. - відповів він пану Корі, слідуючи за ним по трапу всередину. - Я вас проведу.
Всередині було прохолодно і напівтемно. Для економії енергії лампи працювали в пів потужності.
-Стосовно проведення брифінгу з пасажирами, то я би не радив. Якщо я правильно розумію, то вантаж дуже цінний і чиим менше людей знатиме про те що ми веземо щось цінне, тим краще для усіх нас. Я вже зтикався з випадками коли утічка інформації призводила до трагічних наслідків. А екіпаж і так усе знає. Ваш співробітник містер Андерс був тут вчора, все усім пояснив, і взяв підписку про нерозголошення.
Тим часом вони дійшли до блоку кают на третій палубі. Капітан підійшов до двері з цифрою "5" і чорною металевою пластинкою збоку. Він дістав з кишені нано-ключ і вставив його в ледь помітну щілину під пластиною. Роздався мелодійний звук і двері плавно відїхали в сторону.
-Ось ваша каюта. Проходьте і розміщуйтесь. Як користуватись сканер-замком, сподіваюсь, знаєте.
-Так, і ще одне. Кажу одразу, щоб потім не було питаннь. Ви робите свою роботу, я свою, якщо ви мене розумієте. Це ми обговорили з вашим співробітником іще вчора і відповідно зазначили в контракті. А тепер я мушу йти. В мене ще є деякі справи назовні.
Капітан знову вийшов на вулицю. На свіжому повітрі голова боліла не так сильно (хоча дикий біль у скронях діставав його ще з ранку, але їхня лікар іще вчора кудись втікла по своїм кіборгським справам).

Отредактировал Psyho - 2.12.2006 - 05:12

[OLeg89]

"Оказывается за 12 лет я отвык от этого" - подумал Кори следуя за капитаном по кораблю. Эту речь произносят капитаны всех кораблей, которые нанимает корпорация для перевозки груза с "эскортом" (одного агента обычно сложно назвать серьезной охраной). По крайней мере, Мерль других не встречал.
Когда капитан все-таки довел Мерля до его каюты, монолог входил в заключительную фазу. Упоминание про Андерса ненадолго вывело "представителя" из полубессознательного состояния, в котором он провел весь путь до каюты, но только для одной мысли "Опять этого идиота послали заключать договор с капитаном. Надо будет почитать, что он там наворотил". Когда капитан уходил, Кори окликнул его:
- Да, капитан, а поговорить с пассажирами не мешало бы. Груз итак за себя может постоять. Просто не хотелось бы, чтобы люди лишний раз в грузовой отсек совались. Как бы кто не пострадал. - при этих словах Кори весьма выразительно поморщился. После этого он зашел в свою каюту, достал из кейса какую-то книгу ("Эх, жалко никто этого не видит. Интересно было бы увидеть их реакцию" - мелькнула шальная мысль) и углубился в чтение.

[Yog@]

...Фигура в плаще деловито направилась к кораблю. Казалось, она идет по воздуху в 5 сантиметрах над землей. Увидев капитана, прогуливавшегося снаружи, она приземлилась и изменила траэкторию движения в его сторону.
-Вы главный на этом судне?-Из длинного рукава высунулась мохнатая когтистая лапа белого цвета с черными полосами с билетом в ней. Фигура говорила рычащим голосом[как у Высоцкого ] -вот мой билет что б вы не подумали...

Отредактировал Yog@ - 2.12.2006 - 20:35

[George]

Зайдя в корабль , Сергей попросил меня помочь с двигателями , с неохотой но сознанием того что больше некому я согласился помочь , взяв пару бутылочек прохладительных напитков (взятых с космопорта) , я отправилься к двигателям...
Уже второй час мы сидели в машинном отделении , день выдавался совсем паскудным 8 час стоянки и даже половина пассажиров не на месте.
-Сергей ети растяпы с порта ничё не напутали?
-Ну ето хорошо , обнадёжывает что они не на столько плохи как кажуться. Ех , ладно пойду ка я к себе в каюту , и с етими словами я удалился на 2й уровень , войдя в корридор я спокойно открыл последнюю каюту , не долго думая я развалился на койке и уснул. Говорят что человек во время сна может видеть и прошлое и будущее как предупреждение , но почемуто меня не покидала тревога , толи чтото зловещее было на борту или нас ждали большие проблемы...

Отредактировал George - 2.12.2006 - 15:43

[D'Ark Essense]

"Блин, я же опоздаю" - эта единственная мысль билась в его голове не давая покоя.
Он мчался сквозь огромное здание космопорта ловко лаврируя среди заспанных пасажиров. На плече у него тряслась и подскакивала слабо попискивающая сумка с его домашним любимцем
"Мне же четко сказали, в двенадцать уже быть на инструктаже, а сейчас уже пол первого. Могут и не взять."
Он понимал, что его конечно-же возьмут, так как искать нового навигатора прямо перед вылетом коробля слишком накладно.
Задумавшись, он налетел на коренастого мужчинуи бросив" Простите", помчался дальше...

Выбежав из здания космопорта, он остановился, озираясь, пока не заметил знакомый силуэт "Арктики" и кинулся к ней. "Черт, до нее же не меньше километра"... Посадочная платформа была огромной. Три квадратных километра расскаленного бетона тонули в океане зелени. И как на зло, "Арктика" размещалась в одном из дальних углов этого серого постранства.

"Хех, всего-лишь километр". Он усмехнулся, и рванул вперед со скоростью олимпийского спринтера.
Это было его первое тело, но ону успел изучить его досконально. Сейчас он бежал используя возможности своего носителя по максимуму. Потом за этот бездумный рывок придется расплачиватся двойными порциями еды.

"Арктика" стремительно приближалась и Арракис узнал в фигуре, что стояла возле трапа, Капитана.

Подбежав Тарасу Андреевичу, он остановился и попытался отдышатся, уперев руки в колени.
Когда это ему удалось, он раазогнулся и, наткнувшись на осуждающий взгляд своего начальника, выдавил
- Зрасте...

[silent_Brat]

Трорин стоял в тени корабля и потихоньку закипал. Хотя, "закипал" это слишком громкое слово, так, расстроился слегка. Он думал "и почему на корабле нет карго-мастера?" И ещё: "Поразительный кретин. Откуда такие, интересно берутся?" И ещё "Кто это пошел к двигателям? Только не трогайте этих несчастных техников, они сейчас забудут с какой стороны за сканнер держаться". И ещё: "Жарковато..." Вслух в это время он говорил:
- Нет. Нет, нет и нет. Мне кажется, вы меня не расслышали. Я в третий раз повторяю: присмотритесь к кораблю. Что вы видите? Вы видите межзвездник в 450 тонн весом. Межзвездники с таким весом не летают на Луну. Логично?
- Но вот заказ, два контейнера А-5 на 136 площадку.
- Я не знаю, что вам куда надо доставить, но я знаю, с чем мы отсюда должны взлететь. Вот смотрите - Трорин включил объемное изображение на своем интерфейсе. - Это список того, что и куда мы везем. Мы везем один А-5 к Перекрестку-12 и три штуки на Сириус. Здесь фигурирует два А-5 на Луну?
- Мммм... нет... но ведь...
- Правильно, не фигурируют. В конце концов, я ведь не запрещаю вам их сюда привозить. Привозите, пожалуйста. Но если попытаетесь их нам загрузить, я буду больно возить вас лицом по бетону.
Трорин широко улыбнулся и посмотрел снизу вверх в глаза начальнику космодромной бригады погрузки. Тот не нашелся, что ответить.
- Отлично, тогда продолжаем. Что это за 4455-01 у вас здесь?..
Долго ли, коротко ли, но все спорные вопросы были решены. Трорин подошел к капитану, который проводив мистера Кори в каюту, вышел на улицу.
- Капитан, я разобрался с загрузкой, остались только ваши подписи и проследить, чтоб они не рассыпали ничего. Я пойду с техниками переговорю.
- Так, без проблем.
Трорин кивнул и отправился к желто-оранжевым фигурам, копошащимся вокруг двигателей. К ним как раз подъехала машина с, судя по всему, отремонтированым внешним дроидом.
По дороге Трорин думал о том, что мир, всё же, прекрасен.

Отредактировал silent_Brat - 2.12.2006 - 16:27

[Klimat]

Зрительные рецепторы послали на Главный Процессор слабые, едва заметные сигналы, Ада медленно открыла глаза и развела в сторону руки, приводя в порядок затёкшую гидравлику: по-идее корабль начали собирать к отлёту ещё вчера, но оценив масштабы подготовки девушка решила, что хороший сон с генеральной проверкой основных систем жизнедеятельности не помешает. Ада посмотрела на табло будильника: "Успеваю".
Одевшись и прихватив увесистую сумку с пожитками доктор вышла в холл, отдала партье ключ от номера и поспешила выйти на улицу, последний раз посмотрела на здание... "Но, что это, - при взгляде на огромный циферблат над массивными дверями главного входа глаза девушки расширились от удивления, - о Клисанская Махпелла, теперешние батарейки рассчитываются минимум лет на двадцать, но проклятые часы решили встать именно сегодня!" Резко сорвавшись на бег, проклиная по дороге жадность и нерасторопность работников отеля, дроид достала мобильный и по-быстрому набрала СМС капитану:
"Опаздываю. Буду через 20 минут, причины объясню на месте. Ада".

[AngelOfDeath]

Пришёл в космопоорт в 10.00...... Посмотрел на "Арктику" увидел толпу сноющихся рабочих и понял что старт будет не скоро. Пасажиром приказади прибыть к 12. "Время еще есть"-подумал я-,"нада зайти в кафе напоследок всётаки улетаю навсегда из родного Дома" *в мозгу потянула тоска*.

Пошёл в Кафе сел за дальний столик закал Пиво, тарелку вареников с Творогом и пакетик орешков. По телику шол Межпланетная Лига Чемпионов по футболу играл Команда с его города. И понесла волна воспоминий......
....... когда я очнулся часы показывали 12.25
-ЁКЛМН-не удержался
наспех кинув настол деньги за еду я побежал к выходу. Багажа было немного(рюкзак чорный и небольшая наплечная сумка черной "кожи") но на улице было довльно жарко (на мне была чорная рубашка с чернымы пугивицами которые служили чисто внешним украшением так как рубашка не застёгивалась (тоесть вести на вешалках безразмерная рубашка ты её одел она стала тебе по размеру), черные джинсы(сделаны по старым чертежам какие делали в далёком ХХ веке).
Выбежав на космодром я с ужасом увидел что всё суета вокруг "Арктики" пропала и думал "Всё неуспел" но приглядевшись увидел что трап еще спущен и побежал со всех ног. Уже почти добежав до трапа возле которого стоял Капитан увидел еще 1-го человека который прибежал секунд за 30-40 до негопричем с такой прытью что позавидовалиб некоторые наши спортсмены. Шумно дыша сказал капитану:
-Привет. "ххххх" выдых лёгких

Отредактировал AngelOfDeath - 2.12.2006 - 15:14

[Klimat]

Время пронеслось незаметно: забег до станции метро, небольшая толкотня в вагоне монорельса и вот я уже около космопорта: "Как всё таки хорошо, что эти грузопассажирские терминалы можно полностью объехать от одного до другого конца всего за какой-то час". Быстрым шагом Ада направляется в сторону корабля, невзначай смотрит на наручные часы: "Да-да, знаю, раньше смотреть надо было... Проклятье! В двадцать минут не уложилась. Однако, "Арктика", вроде, ещё на месте, значит волноваться не о чем. Разве что о своей репутации опоздашки. Проклятье!"

[Wild Falcon]

Як не дивно, у машинному відділі було доволі тихо (видно, давалася терморадіаційна ізоляція) Лишивши Кріса доїдати свій сніданок у службовій кімнаті машинного відділу, він забрався на кожух одного з охолоджуючих контурів (який зараз був теплим) і задрімав. Його розбудили слова Кріса, який питав, чи нічого там не наплутали портові техніки. Якщо чесно, то у таких великих установках Сергій мало що розумів, але її вид його заспокоював.
Пілот зліз на циліндричну підлогу, поглянув на годинник. він показував 12.15. Треба було вже йти. Сергій пройшов вузьким проходом машинного відділення до хвостового стиквузла, через який вони з Крісом пару годин тому зайшли. Але люк було вже задраєно, і, судячи з усього, трап теж відсунуто. Але Троріна тут явно ще не було - він би точно не дав би тут спати. Тобто до старту ще далеко. Але вже треба було йти до кабіни. Сергій повернувся, і пішов тим самим вузьким коридором назад, подивився, чи нічого не забув Кріс у службовці, пілот спустився у нижній тунель і пішов в сторону житлового відсіку. Погулянка не з самих веселих - йти майже 300 м по тунелю діаметром 2 м, у яком в черговому режимі світильники горіли тільки через кожних 15 м. Але не встиг пройти Сергій і половини коридору, як у ньому різко посвітлішало. "Трорін запустив допоміжний реактор, значить скоро піде первіряти машинний відсік" - подумав пілот, і прискорив крок.

Отредактировал Wild Falcon - 2.12.2006 - 16:16

[silent_Brat]

Техники заканчивали свою работу и отсоединяли шланги и кабели, паутиной опутавшие корабль. Трорин краем глаза следил за их действиями, но внимание концентрировалось на разговоре со доброй знакомой Селеной, командовавшей бригадой.
- Ты вообще надолго? - поинтересовалась Селена после паузы.
- Черт его знает. Через всю Галактику летим. Может две недели, может три. Может и пара месяцев, если дополнительные заказы будут. Эти ещё из "Аэглис"...
- Не нравится?
- Ну, не то, чтоб совсем не нравится... заплатили хорошо. Я в принципе все эти корпорации не люблю, ты же знаешь. Начнут "небольшая работенка, подбросите, а? Тра-ля-ля", а потом за тобой гонятся четыре крейсера четырех планет и постреливают из пушек по тебе и по друг другу. Слушай, что он делает?
Селена проследила за взглядом:
- Васенька, ну что ж ты делаешь, нежнее надо со шлангами!
Сверху донесся голос одного из техников:
- Дроид на месте!
- Отлично. - Трорин проследил, как от люка машинного отделения отъехал служебный трап. Корабль с землей соединяли теперь только два кабеля космодромного питания, которые отсоединятся автоматически непосредственно перед взлетом. - Тогда я пойду. До встречи.
- Ни пуха.
- К черту.
Трорин вернулся к жилому отсеку, перекинувшись парой слов с капитаном, который по прежнему курил свою трубку задумчиво глядя вдаль. Поднялся на мостик и, устроившись на своем кресле, разбудил компъютер. Включил системы и прогнал тестовые программы. Всё работало отлично. Трорин вызвал капитана по корабельному коммутатору и сообщил о полной готовности. Напоследок щелкнул парой тумблеров, включая освещение и отправился в машотсек.
В тоннеле он столкнулся с Сергеем, идущим навстречу.
- Доброе утро.
- ?
- Впервые тебя сегодня вижу. Мы заправились и почти-почти-почти взлетаем. Пасажиры, вроде, собираются.
- А, ну добре. Я на мiсток тодi.
Что-то насвистывая, Трорин зашел в машинное отделение, отметил крошки в углу и подсел к пульту реактора.

Отредактировал silent_Brat - 2.12.2006 - 17:17

[Klimat]

Корабль выглядел довольно внушительно, всё таки грузовое судно - это вам не пассажирские перевозчики, на которых ранее приходилось летать дроиду. Ада огляделась по сторонам: "Так сразу и не разберёшься, надо бы глянуть на карту". Достав из сумки КПК и сверившись с планом девушка направилась к мостику: "Логично будет искать капитана именно там, с ним ведь ещё столько дел надо решить: и присутствие засвидетельствовать, и каюту подобрать... Да мало ли организационных вопросов может возникнуть в первый день прибывания на корабле? Ну и за опоздание надо бы извинится, а то всё таки не хорошо вышло..."

[D'Ark Essense]

... - Здрасте.
- Вы опоздали - медленно, с расстановкой произнес капитан. Его серые, стальные глаза казалось пронизывали тело насквозь, оплавляя бетон на своем пути.
- Я ...э-э-э... проспал... - промямлил Арракис. Ему чертовски хотелось убратся подальше от проникновенного взгляда Капитана.
- Позже поговорим. Проходите внутрь. Скоро взлетаем. - Произнеся это, Тарас Андреевич, отвернулся.

Юноша с шумом выдохнул воздух, и поправив сумку, взбежал по трапу. Сразу за шлюзом начиналась темнота. На ощюпь обойдя какую-то коллону в центре, он увидел длинный коридор, слабо освещаемый редкими лампами. Вспомнив планировку судна, Арракис решил что это корридор с каютами, и не долго думая, открыл ближайшую дверь с права.
Заглянув внутрьи убедившись что там пусто, он расстегнул сумку и выпустил своего любимца.
Нежно почесав спинку хорька, он аккуратно закрыл дверь и отправился на мостик.

Войдя в помещение он нос-к носу столкнулся сирианцем.
- Добрий день. Ви мабуть наш новий навігатор? - на чистейшем украинском обратился тот к Арракису.

- Так... Тоесть, да... Наверное... - запинаясь ответил симбиот. А про себя выругался, "Черт, если буду продолжать знакомится токим образом, то приобрету стойкую репутацию клинического идиота".... Улыбнувшись своим мыслям он посмотрел на Сирианца.
"Он наверное не чистокровный", подумал он, а вслух признес.
- Извините. Да, я ваш новый навигатор. А вы, собственно кто?

[Yog@]

-вот мой билет что б вы не подумали...
Билет выплыл из лапы фигуры, и по воздуху отправился в руку удивленного кэпа.
-Э-э-э... А вы собственно кто?
-Ра'Хаджарр-Эдрежи из Дражжи!-Гордо ответила фигура, и откинула капюшон.
Под ни оказалась белая тигриная голова со шрамом на всю левую щеку.
"Только псионика-Дражжи нам не хватало..." подумал капитан.
"Только капитана-ксенофоба мне не хватало..." подумал в ответ Ра.
-Ладно, проходите...-ответил он.
Интуитивно находя путь, Ра прошел в свою каюту, закрыл дверь и снял плащ. Под ним оказались затертые джинсы, кроссовки с выпирающими из них когтями, и белая футболка с изображением деревца сакуры и надписью "Фудзиямский храм истинного пси" на английском, японском, русском и дражжинском на ней. И еще на поясе висели 9 сюрикенов на веревочке...
Он сел медитировать.

[Psyho]

Капітан стояв перед трапом і мовчки спостерігав за навколишніми. Ось прийшов тигроподібний
Дражжі, ще й спробував здивувати його псионікою. Перевіривши квиток маленьким сканером на КПК, і впевнившись що все саме так як і має бути, він пропустив Ра всередину.
Слідом за ним з'явилися захеканий навігатор та не менш захеканий чоловік в чорній сорочці та чорних джинсах, що представився як Вадим Свордовськи. Обидва явно спішили. Поглянувши на навігатора так, щоб того аж скрутило, капітан обох запросив всередину.
Бортінженер, пілот, та офіцер по озброєнню вже давно були всередині. Залишалося лише дочекатися Аду та ще одного пассажира, і можна було летіти.
-Крісе, ти всеодно нічого зараз не робиш. Ти не міг би постояти поки на вході? Там ще Ада не прийшла та один пассажир. Мені ще треба накладні закрити. - промовив він в коммунікатор.

Справи потроху йшли на лад. Навіть незважаючи на жорсткий головний біль, настрій у капітана трохи покращувався. Погрузку вже майже закінчили, залишалося лише перевірити усе і поставити свій підпис на накладних. Всеж таки Трорін добре розумів як спілкуватися з цим "техперсоналом".
Разом з начальником вантажників вони на спеціальному ліфті піднялися до воріт вантажного відсіку.
Всередині було прохолодно - все завдяки покращеній термоізоляції модуля. Усі контейнери та ящики були аккуратно скалдені штабелями і закріплені під стінами так, щоб легко можна було проходти між них.
Пустивши чергове кільце диму капітан дістав з бокової кишені кителя невеличкий голо-планшет з переліком усього вантажу і прикріпленим до нього маленьким сканером. Принцип був приблизо наступним: на кожному контейнері був вмонтований спеціальний чіп, на який вшита уся інформація про вантаж що там зберігався. Достатньо було лише пройти сканером по чіпу і це відмічалося в планшеті.
Уся процедура перевірки зайняла не більше півгодини. Нарешті коли усе було готово і на планшеті все горіло зеленим, Тарас Андрійович поставив свої підписи на накладних і скріпив підпис персональною нанопечаткою.
Звісно, цей йолоп допитувався що це за чорний контейнер у самому куті вантажного модулю і чому він не відмічений в деклараціях, але достатньо було досить некультурно пояснити йому що це просто не його діло, і той припинив розпитувати і згодом вшився.
Нарешті з погрузкою було скінчено, і перевіривши щоб у відсіку не лишилося "зайців" він дочекався поки робітник космодрому "згорне" кран, і вийшов слідом за ним на зовні. Залишалося лише зачинити і опечатати ворота відсіку.

Коли нарешті усе це було скінчене, капітан направився до трапу, де вже з'явився офіцер по озброєнню і пішов на місток.

Отредактировал Psyho - 2.12.2006 - 21:23

[Klimat]

Пока Ада крутила головой пытаясь понять, какой коридор куда ведёт, капитан успел закончить проверку груза и как раз поднимался вверх по трапу. Доктор уже думала пойти направо, когда шаги сзади привлекли её внимание:
- Это Вы, капитан. Я как раз собиралась Вас искать... Простите за опоздание, такая глупая история случилась, расскажу - не поверите. А что тут без меня произошло: всё в норме, отлетаем скоро? Может будут какие указания?..

[George]

На етом мой сон окончился благодаря комуникатору , ето был капитан...

- Слушаю сер сказал я охриплым голосом , никак нет , сер , сейчас иду.

Мдя прийдёться ито ко входу , ну ничего прорвёмся , сказал я про себя и отправился ко входу встречать опаздывающих.

Прошло 15 минут , и я заметил на горизонте фигуру девушки , ну наконец весь екипаж в сборе ...

- Добро пожаловать на борт Ада , промолвил я , Капитан просил меня встретить задержавшихся , ето хорошо что вы его предупредили , я Крис оператор систем вооружения , проходите в середину вас уже ждут на мостике...

-Сер к вам Ада , остался только пассажир Алекс , от него небыло никаких известий?

[alex2157]

"Деньги ни кому не достаются так легко" - думал я, после того как пришлось утихомирить одного охотника за головами. "Н-да опоздание на корабль ещё никогда не сказывалось положительно на отношениях с капитаном и экипажем. Придёться поторопиться.
Наверное я не один такой" - подумал я, глядя на то, как офицер возле трапа беседует с роботом, довольно привлекательным роботом, надо сказать.
- Здравствуйте офицер, прошу прощения за задержку и благодарю за то, что подождали. Вот мой билет. Куда идти?

Отредактировал alex2157 - 2.12.2006 - 22:11